"І ВНОВЬ НАЧИНАЄТЬСЯ БОЙ"

Сторони конфлікту все ті самі я-логіка і я-емоція.

Після цілковитої, як здавалося на минулому тижні, перемоги логіки і встановлення республіки “Я-сама врівноваженість”. Емоції вчиняють безпрецедентну по своїй зухвалості агресію.

Як розгортались бойові дії.

Помилки, що тривають роками

 Ми йшли вздовж Лопані, потім піднялись якимось узвозом, вже не пам’ятаю яким саме, на площу Конституції, потім по Сумській в сторону площі Свободи. Ми йшли додому, хоча жили в різних кінця міста, але власне і йшли ми дорогою, яка не вела ні одного з нас додому. Ми йшли і переважно мовчали, хоча йшли для того, щоб поговорити. Ми йшли, а на вулиці був листопад... цієї осені зруйнувалось багато моїх мрій, які на початку вересня, здавались дуже реальними, здавалось, що все це запорука мого успіху і, що все це, вже майже дійсність. Ми йшли після чергового засідання, яке вже вів не я, але на якому я досі намагався “протиснути” одне очевидне майже для усіх рішення, яке було таким багато років до мене і багато після мене буде очевидним так само, яке сьогодні остаточно відхилили, як я не намагався переконати усіх в його необхідності.

Забий на гру під назвою "Україна"

А я не хочу брати участь в грі під назвою "Україна"

Я думаю, що перше питання, у людини почувши це буде так: “що значить не хочеш?”

А як на мене ключове питання було б: “що значить гра?”

Так саме гра. Гра під назвою Україна, Російська Федерація, Сполучені Штати Америки, Євросоюз, міжнародна політика, ООН, НАТО... 

Паління - демократія, чи маніпуляція

Зараз коли в Україні прийняли закон про обмеження для паління: реклами, паління в закладах громадського харчування... Багато людей заговорили про обмеження їхніх прав, нарікати на демократію, що мовляв діє тільки в інтереса більшості, а усі інші не цікаві їй і що мовляв є інші проблеми крім паління.

Не люблю дивитись старі фотографії

Був день повернення в минуле. В те минуле, коли в мріях ми "рятували світи" і нас таких було багато, коли фраза "я не хочу жити в такі країні" не означала "я збираю документи на еміграцію", а всі хто її чув знали, що сказано "друзі ми зробимо все, щоб щось змінити", коли ми прокидались в чужих містах і квартирах не тому, що "був хороший вечір і я не знаю як я сюди потрапив", а тому, що їздили по всій країні по семінарам, тренінгам, проектам, мітингам, таборам і нас скрізь раді були прийняти.

Хочеться, як хочеться, але хочеться, як правильно...

П’ятниця, вечір, робота закінчилась, до зустрічі ще година, але не буду їхати додому, бо потім не встигну, а вона ж так просила щоб ми сьогодні зустрілись. Погуляю містом. Холодно, але нічого.