Хочеться, як хочеться, але хочеться, як правильно...

П’ятниця, вечір, робота закінчилась, до зустрічі ще година, але не буду їхати додому, бо потім не встигну, а вона ж так просила щоб ми сьогодні зустрілись. Погуляю містом. Холодно, але нічого.

За чверть години до зустрічі, я вже йду на місце. СМС: вибач але я певно не встигну, їдь додому я потім під’їду.

Ну чорт забирай.

Набираю - ніхто не відповідає, ще раз - те саме, ще раз те саме.

Пишу СМС: а я вже йшов до тебе... даремно поспішав...

СМС: ти образився?
Пишу: просто ми ж домовлялись, ти так наполягала...

Дзвінок:

- Ну що ти?

- Я на концерті, як і казала, він затримується, я трошки не встигаю.

- І що мені робити?

- Їдь додому, я приїду.

- Коли ти приїдеш о 10 на 5 хвилин, і підеш?

- Ні.

- Ну а коли ти приїдеш?!

- Після концерту...

- А коли він закінчиться!?

- Я не знаю...

- Але ж ми домовлялись!!!...

- Ну Вибач!

- Ну якби я знав я б поїхав до друзів, а так ти ж просила зустрітися...

- Ну що ти мені пропонуєш?

- Давай, збирайся і поїхали до мене!

- Але я хотіла, ще з людьми поговорити!

- Ну а так я стою як ідіоти, що мені робити?

- Ну вибач...

- Добре вийдеш набереш мене!

- Добре.

Поклав слухавку.

Думаю, ну от чорт забирай, що тепер робити? їхати до друзів чи тут стояти, чи додому їхати і чекати?

Але ні я не правий, вона відпочиває, не треба їй заважати, а я їй зіпсував настрій, треба набрати її і заспокоїти!

Не бере...

Не бере...

Не бере!!!

СМС: Я взагалі хотів, щоб ти мене запросила...

СМС: Ти не засмучуйся я не хотів тебе Засмутити, відпочивай, я поїхав додому, чекатиму дзвінка.

І справді таки поїду.

СМС: Але ти хоч відпишись, хоч що-небудь!!!

Не бере...

Не бере...

Не бере...

Не буду дзвонити, чого це я надзвонюю, все ж наче нормально.

Не бере...

Напевно думає, що я дзвоню бо дуже злий. Перечитав СМС. Точно думає, що я злюсь і не бере слухавку, щоб не сваритись...

Треба набрати пояснити, що я не злюсь і щоб вона відпочивала, а не переймалась, так вона така вона може, це в мене все, що я думаю одразу говориться, а вона не така, вона ж як завжди мовчить, а що там вона собі думає... Так треба дзвонити, точно треба дзвонити.

Не бере...

Не бере...

Не бере...

Ні, не буду дзвонити, вона точно відпочиває, не чує, що я дзвоню, і тому не бере, якби хвилювалась то дивилась би на телефон, прочитала б СМС бачила б, що я дзвонив і відповіла б, а якщо вона відпочиває, то все ок і мені не варто перейматись, що я вчинив не правильно і зіпсував їй настрій через, що вона не може відпочивати - вона ж відпочиває.

Дзвінок:

- Ти де?

- Я дома, а що?

- Я до тебе їду.

- Концерт вже скінчився?

- Ні я пішла раніше!

- Але чому? Не треба!

- Ні я вже їду, буду біля під’їзду наберу.

- Стоп зачекай, ти ж хотіла з друзями зустрітись, поговорити...

- Так, але я вже їду!

- Я тобі не...

- ЩО? ТИ НЕ ВІДКРИЄШ ДВЕРІ? Тоді я приїду і поїду назад...

- Добре, добре набереш, коли будеш біля під’їзду.

Так, і це виходить, що я зіпсував їй вечір... Ні, але ж я не псував нічого, я ...

Власне немає значення, треба взяти себе в руки і зустріти її

За 15 хвилин дзвінок: "я біля під’їзду."

Відкриваю двері посміхається.

Ні таки все добре і це не може не тішити.