Всесвітній бій

Вони стояли один супроти одного. Як довго і сильно обидва прагнули цієї зустрічі, як довго і наполегливо вони боролись один проти одного, як довго і старанно вони будували плани своїх наступних дій. Обидва знали, що будуть робити після перемоги!!! А після програшу... поразка для кожного означала кінець!

Вони завжди були такими різними, навіть протилежними. Один був завжди керівником і поневолювачем, інший борцем і визволителем. Перший був завжди будівником і заможним господарем, другий завжди чомусь ніс руйнацію і хаос. Перший завжди будував, але забирав особистість у мільйонів, другий ніс смерть на вістрі меча, але разом з тим і свободу. Ті хто здавались вільними завжди йшли за першим і ставали рабами, а невільники пішовши за другим отримували свободу. Своїм існуванням, не кажучи вже про дії, вони дуже заважали один одному: коли один говорив про введення кордонів, для розмежування країн, інший говорив про недопустимість обмеження свободи для конкретної людини. Коли один починав боротись зі злочинністю, інший починав боротись з свавіллям правоохоронних органів. Але в той же час коли другий починав вимагати інформацію, перший приховував державну таємницю. Кожен раз коли один починав щось робити інший обіцяв його знищити.
Вони давно прагнули цієї зустрічі, вони до неї йшли...
Оди бачив цю зустріч так: він повинен був сидіти в троні, а перед ним на колінах повинен стояти інший під конвоєм, схиливши голову і благаючи прощення і визнаючи свої помилки. Він не дуже хотів, фізично його знищити, йому важлива була безапеляційна перемога, яку визнають усі. Другий видів собі, як корона розтоптана ногами котиться, підстрибуючи по бруківці, а юрба, ні не розриває на шматки тирана, а виганяє його зі свого суспільства, забравши все, що в нього було.
І ось вона зустріч! Але не така якою вони її бачили... Вони стоять тут оди супроти одного з несхильними головами без війська і мільйонів прихильників, виникає враження, що щойно був великий бій і усі їхні вірні “солдати” полягли в ньому, залишились лише вони, у жодного з них немає в руках зброї, вона загублена в горнилі бою, сили тримати її власне теж немає. Але все не так, хоча ні війська, ні зброї, ні, в кінці-кінців, сили і справді нема, та бою не було. Не було нічого, вони навіть самі не пам’ятають, як потрапили сюди, вони просто тут опинились, ніби і ні звідки. Тут де це тут? Це теж не зрозуміло. Та і не має ніякого значення... Головне інше вони нарешті зустрілись віч-на-віч.
Лють переповнює кожного, кожен хоче зробити ривок і завдати того останнього переможного удару, але не дивлячись на усі потуги, нічого не виходить. Триває тиша, кожен з них з усієї сили намагається хоч щось зробити...
Раптом: “Це ти усьому винен”, — вони говорять одночасно і замовкають вперше почувши справжній голос один одного, не вірячи своїм вухам вони розуміють, що кожен з них може говорити, що кожен з них по справжньому живий. Триває пауза, кожен думає про, те що тільки що сталось думки майже ідентичні: “Якщо я можу говорити, а він може мене чути - треба перемагати словами, я ж вмію це робити, тут я його справді накрию!!!”

- Я ціле життя вклав у розвиток своєї імперії і ти завжди мені заважав, подивись навколо, ти завжди руйнуєш, те, що я намагаюсь зліпити до купи, а людям потрібна моя допомога...
- Ти знищуєш усе, що робить людей вільними, а твої “картонні” будиночки, що руйнується легеньким вітром, навіть на трохи не роблять людей щасливими, сам ти не живеш в такому...
- Але я даю їм хоч щось, а ти? Ти тільки підбурюєш натовп, після твоєї “роботи” мені доводиться іноді десятиліттями відновлювати порядок...
- Порядок, для наведення цього порядку ти вибиваєш люде!!! Жоден порядок не вартий життя навіть однієї людини...
- Що ти взагалі розумієш, в конструюванні суспільства? Кожна твоя дія несе хаос! Це через тебе мені доводиться, використовувати такі методи...
- Не треба нічого “конструювати” дай нам свободу і забирайся геть, кожен сам собі “конструктор”! - не дивлячись на усю емоційність, а це напевно було найбільш емоційне висловлення, це було перше речення договорене повністю, з’явився хоч найменший шанс побудувати діалог.
- Звісно! а вже за декілька років, все буде знищено, все, що я будував стільки років!
- Будував? Якби ти справді будував, можна було б побудувати другу таку імперію поруч! Ти собі палаци будував, по усій імперії немає жодного міста де не було б твого “гнізда”!
- Я можу собі дозволити, я працюю, я заробляю!
- Тоді не треба говорити про розбудову імперії, ті кістки, що ти кидаєш нікому не дають, щастя!
- Можна сказати, ти святий? Ти ніколи не маніпулював думками мільйонів?
Розмова була аж надто щирою, ніхто з них навіть не намагався нічого приховати, здавалось, що їм і роту можна не відкривати, бо думки з такою силою атакували один одного, що їх було б чутно і так, а разом з тим і їх правдивість, та і для перемоги над супротивником, для кінцевої перемоги треба було використовувати тільки правдиві аргументи, вони обидва розуміли, що навіть найменша брехня зараз це реванш ворога у майбутньому, а перемога повинна бути сьогодні і тільки сьогодні!
- Чи маніпулював я? Так — маніпулював, коли ти забирав їжу у людей для свого “енергетичного прориву”, я знав, що ти імпортуєш за кордони імперії мільярди тон їжі, так я казав, що ти з ненависті до людей, мориш їх голодом, але мені треба було рятувати ситуацію! Гинули вже навіть не тисячі, а мільйони! І тоді втрутились Інші і загинуло менше!
- Але ти знаєш, чому я так робив, це дозволило нам прожити до сьогодні, де б ми були без того “прориву” сьогодні?
- Це не має значення! Можна завжди використовувати інші методи! А як твій спосіб вести економіку? Ти ж усім затуманив голову! Люди змітають усі ці непотрібні речі з полиць магазинів, усі твоя реклама! Усе аби ти міг і далі сидіти на троні!
- Так я залежний від людей, я зможу керувати ними тільки тоді...
- ЩО? Ти нікого не слухаєш, я знаю ти сам приймаєш рішення і не залежиш ні від кого, не спихай свою провину на інших!!!
- Ти думаєш я ні від кого не залежу? Ти думаєш, я сам приймаю рішення, і мені все одно на те, як на них відреагують? Я завжди мушу озиратись на те, що скаже юрба, як вона хоче чи не хоче діяти по моїй команді!
- Я, я кращий вияв твоїх поганих рішень, тому ти і хочу знищити мене, бо тоді ніхто не скаже тобі, що ти не ідеально все спланував! Я індикатор, який не діє так як ти хочеш! Я показую те, що не подобається більшості! А ти хочеш, щоб я показував те, що псує систему!
- Але ми можемо...
Запала тиша! Щойно відбулось те, чого не очікував ні один ні інший, це було свого роду прозріння, воно прийшло до обох одночасно і хоч висловлене по-черзі обома стало зрозуміле кожному.
- Тобто виходить, що не ти вершина, не ти приймаєш останнє рішення, як довго я шукав тебе, тебе того, хто стоїть за усім, тебе того хто ставить правителів і змінює хід історії, я розгадав таємниці усіх таємних клубів, яким приписували ці речі і нарешті вийшов на тебе, довгі роки я боровся проти тебе і ось коли ми зустрілись виявляється, що ти не вершина піраміди, ти виявляєшся сам її дном!

- Я замовляв надзвичайно дорогі дослідження, я створював дослідницькі інститути для того аби зрозуміти, що не так. Я боровся з тобою як з ворогом системи, будь-якої системи, а ти усього лише індикатор.

Здавалось, що ця розмова тривала вічність. Вони мовчали.
Хто вони? Вони правителі і революціонери усіх часів, вони капіталісти чи то ліберали і “комуністи-більшовики”, вони диктатори і правозахисники-журналісти, вони корупція і громадські активісти, що з нею борються! Вони дивились один на одного і помічали знайомі риси обличчя, вони по справжньому здавались схожими один на одного...
Раптом відчинились двері. До кімнати забігло двоє міцних чоловіків і жінка усі троє у білому. Жінка підійшла до нього розв'язала йому руки закатала довгий рукав і щось вколола йому в руку! До кімнати зайшов ще один чоловік трохи менший за попередніх двох з сідою борідкою.   
- Сестра, ну що тут знову у нього?
- Нічого страшного, лікарю, у нього був черговий напад, спочатку він дуже сильно намагався вирватись, добре що санітари його завбачливо міцно зв'язали, потім кричав, але коли ми до нього підбігли він вже заспокоївся, все тривало не більше ніж півтори хвилини, такого в нього ще не було, зазвичай напади тривали доки не втручались лікарі.
- Добре, ви сьогодні на чергуванні?
- Так.
- Прослідкуйте за ним, я повернусь після свят і будемо розбиратись, що там в нього трапилось, бо мене вже дома зачекались, ми нещодавно будинок купили, звісно кредит, звісно “картонний”, але перше різдво у власному будинку, самі розумієте, не личить запізнюватись.
- Звісно лікарю, прослідкую, але мені здається, що тепер усе буде добре.
- Ну це добре, я довіряю вашому передчуттю! До побачення і вдало відсвяткувати!
- До побачення, лікарю! - вже залишившись сама-на-сам в кімнаті з хворим, глянувши у вічі йому тихенько додала — коли я дивлюсь у ці очі мені здається, я бачу цілий всесвіт, дивно, але вперше він по справжньому заспокоївся!
Хворий одужував, його очі повільно зімкнулись і він заснув, щоб прокинутись здоровим.