Саме цього ніколи не було, було подібне. Але могло бути і так

Сидів якось зі знайомив, в більшості мовчали.

Знаєш, кажу я йому, буває ситуація: посваришся з друзями, хорошими друзями, махнеш рукою, скажеш, щось на зразок "Та пішли ви" і підеш сам десь розвіятись.

Пройде пару годин тебе попускає, ти повертаєшся, а вони (друзі) дуріють, щось прокольне роблять, сміються... І самому так легко стає, думаєш, що вони класні чуваки і взагалі даремно ти на них наїхав... І так думаєш, зараз підійду, скажу щось прикольне, доречне ну і все, сварку замнем і все ОК. І що, підходиш: "Що дурієте?" сам чуєш, що ти кажеш, якось це не дуже прикольно, а головне голос, яким ти це сказав, наче усю свою ненависть вклав у ці слова. І вони так дивляться, наче навіть трохи з острахом на тебе і все, ніфіга вже не зам’яти просто так. І думаєш собі ну, блін, я і ушльопок ні щоб просто підійти сказати, "Пацани ви вибачте, я погарячкував ви не ображайтесь" ні треба було тобі обов’язково вийожуватись, а тепер фіг, що замнеш... А потім думаєш, а ці два придурки невже вони не знають мене, не вже вони не розуміють, що не люблю я просити вибачення, я прийшов сюди і всьо, зам’яли, ні стоять дивляться на мене, наче не бачили ніколи!!! І говориш щось таке "ви чого тут фігньой стадаєте? у нас роботи дофіга, а ви тут п’єнаєте!!!" і думаєш, собі: нафіга я все це кажу, я ж тільки загострюю, але вже пізно, вже понесло: "і взагалі я тут подумав про нашу розмову дві години тому - ви блі два ідіота..."

І тут я дивлюсь на знайомого якому все це розповідаю... а він сидить дивиться на мене і ніфіга не розуміє!!! Тільки і того, що не питай: нафіга ти все це говориш? Я сиджу і думаю і нафіга я йому це кажу, йому ж це не потрібно, а взагалі, що він взагалі може зрозуміти? І говорю йому щось на зразок "Та да я бачу, що ти ніфіга не зрозумів. Та куди тобі зрозуміти і взагалі якого я тут з тобою сиджу, час йде, а я тут з тобою втикаю".

І от зараз сиджу і думаю нафіга я все це написав...