пʼятниця, 14 грудня 2012 р.

Хочеться, як хочеться, але хочеться, як правильно...


П’ятниця, вечір, робота закінчилась, до зустрічі ще година, але не буду їхати додому, бо потім не встигну, а вона ж так просила щоб ми сьогодні зустрілись. Погуляю містом. Холодно, але нічого.

За чверть години до зустрічі, я вже йду на місце. СМС: вибач але я певно не встигну, їдь додому я потім під’їду.
Ну чорт забирай.
Набираю - ніхто не відповідає, ще раз - те саме, ще раз те саме.
Пишу СМС: а я вже йшов до тебе... даремно поспішав...
СМС: ти образився?
Пишу: просто ми ж домовлялись, ти так наполягала...
Дзвінок:
- Ну що ти?
- Я на концерті, як і казала, він затримується, я трошки не встигаю.
- І що мені робити?
- Їдь додому, я приїду.
- Коли ти приїдеш о 10 на 5 хвилин, і підеш?
- Ні.
- Ну а коли ти приїдеш?!
- Після концерту...
- А коли він закінчиться!?
- Я не знаю...
- Але ж ми домовлялись!!!...
- Ну Вибач!
- Ну якби я знав я б поїхав до друзів, а так ти ж просила зустрітися...
- Ну що ти мені пропонуєш?
- Давай, збирайся і поїхали до мене!
- Але я хотіла, ще з людьми поговорити!
- Ну а так я стою як ідіоти, що мені робити?
- Ну вибач...
- Добре вийдеш набереш мене!
- Добре.
Поклав слухавку.
Думаю, ну от чорт забирай, що тепер робити? їхати до друзів чи тут стояти, чи додому їхати і чекати?
Але ні я не правий, вона відпочиває, не треба їй заважати, а я їй зіпсував настрій, треба набрати її і заспокоїти!
Не бере...
Не бере...
Не бере!!!
СМС: Я взагалі хотів, щоб ти мене запросила...
СМС: Ти не засмучуйся я не хотів тебе Засмутити, відпочивай, я поїхав додому, чекатиму дзвінка.
І справді таки поїду.
СМС: Але ти хоч відпишись, хоч що-небудь!!!
Не бере...
Не бере...
Не бере...
Не буду дзвонити, чого це я надзвонюю, все ж наче нормально.
Не бере...
Напевно думає, що я дзвоню бо дуже злий. Перечитав СМС. Точно думає, що я злюсь і не бере слухавку, щоб не сваритись...
Треба набрати пояснити, що я не злюсь і щоб вона відпочивала, а не переймалась, так вона така вона може, це в мене все, що я думаю одразу говориться, а вона не така, вона ж як завжди мовчить, а що там вона собі думає... Так треба дзвонити, точно треба дзвонити.
Не бере...
Не бере...
Не бере...
Ні, не буду дзвонити, вона точно відпочиває, не чує, що я дзвоню, і тому не бере, якби хвилювалась то дивилась би на телефон, прочитала б СМС бачила б, що я дзвонив і відповіла б, а якщо вона відпочиває, то все ок і мені не варто перейматись, що я вчинив не правильно і зіпсував їй настрій через, що вона не може відпочивати - вона ж відпочиває.
Дзвінок:
- Ти де?
- Я дома, а що?
- Я до тебе їду.
- Концерт вже скінчився?
- Ні я пішла раніше!
- Але чому? Не треба!
- Ні я вже їду, буду біля під’їзду наберу.
- Стоп зачекай, ти ж хотіла з друзями зустрітись, поговорити...
- Так, але я вже їду!
- Я тобі не...
- ЩО? ТИ НЕ ВІДКРИЄШ ДВЕРІ? Тоді я приїду і поїду назад...
- Добре, добре набереш, коли будеш біля під’їзду.
Так, і це виходить, що я зіпсував їй вечір... Ні, але ж я не псував нічого, я ...
Власне немає значення, треба взяти себе в руки і зустріти її
За 15 хвилин дзвінок: "я біля під’їзду."
Відкриваю двері посміхається.
Ні таки все добре і це не може не тішити.

Немає коментарів:

Дописати коментар